«Сільський ревізор» — Велика Фосня, у якій працюють підприємства UkrLandFarming

У Велику Фосню ми виїхали недільного ранку. Дорогою намагалися зв’язатися із головою новоствореної ОТГ Іваном Корудом, до якої нещодавно увійшло село. Але то в Івана Ярославовича зв’язку не було, то він не міг говорити. Ми вже подумали, що нам тут не раді. Насправді ж навіть у вихідний день голова громади об’їжджав села, які тільки увійшли до ОТГ, щоб познайомитися з людьми, на власні очі побачити їхні проблеми.

У неділю не вдалося нам зустрітися і з в.о. старости села. Замок на дверях сільської ради красномовно свідчив, що «сьогодні вихідний, приходьте завтра». Тому ми спершу познайомилися із місцевими жителями, роздивилися село і з гори, і з середини:)

У понеділок зранку ми відразу вирушили в сільську раду. Поки їхали до села, при в’їзді у Фосню помітили техніку, котра розчищала дороги. За процесом спостерігав чоловік. Побачивши нас, він загадково посміхнувся. «Певно, сільський голова», – подумали ми. Нашу здогадку підтвердила наполоханий бухгалтер у сільській раді, яка, побачивши гусаків-ревізорів, завмерла над паперами з калькулятором у руках.

Старосту із загадковою посмішкою звати Сергій Кругляк. Він уже 17 років керує сільською радою, тому про село знає геть усе. Як виявилося, Велика Фосня – давнє село. Перша згадка про нього датована 1769 р. А дивакувата назва походить від слова «хвостня». Так наші пращури називали місце, де вирубували ліс для поселення.

Нині у Великій Фосні проживає 579 селян, із них 50% – це пенсіонери. Молодь у селі є, проте немало тих, хто їде у столицю і в Житомир. А коли зробили безвіз, багато людей поїхали в Польщу на роботу. Чимало хат стоять пустками, а з міста сюди перебираються здебільшого пенсіонери, залишаючи квартири дітям.

За його словами, проблеми в селі теж потроху вирішують. Не так давно підлатали дорогу на центральній вулиці, прибрали в селі сміття. А нині, заручившись допомогою місцевого господарства «Райз Полісся», котре входить у структуру найбільшого агрохолдингу України UkrLandFarming, розчищають дорогу при в’їзді до Великої Фосні.

Одначе, поспілкувавшись із місцевими селянами, ми дізналися, що гроші в бюджеті є, та робота не робиться. Хтось дорікав за відсутність освітлення в селі, інші скаржилися на поганий стан доріг. І це при тому, що в бюджеті села 2016 року було близько 400 тис. грн перехідного залишку.

Утім, жителі Великої Фосні воліють не нарікати на минуле, покладаючи надії на новообраного голову ОТГ Івана Коруда. Адже за три тижні до нашого візиту було створено об’єднану територіальну громаду із центром у м. Овруч. До складу громади увійшло 17 сіл, серед яких і Велика Фосня.

До об’єднання бюджет Великої Фосні складав 800 тис. грн. Скільки коштів отримає село, будучи у складі громади, поки невідомо – бюджет ще не складено. Ми хотіли познайомитися із очільником громади Іваном Корудом, та все ніяк не могли з ним зв’язатися. Щодня у нього були виїзди в ті села, які увійшли до ОТГ.

За день до нашого приїзду Іван Короб побував і у Великій Фосні. Розпитував селян, чого не вистачає, які проблеми потребують вирішення. І хоча остаточного бюджету поки немає, для села уже виділили 20 тис. грн на заміну старих стільців у шкільній їдальні та 45 тис. грн – на купівлю нових парт і стільців у два класи. У планах голови ОТГ – відновити опалення в місцевому клубі, який стоїть холодним ще з часів СРСР, зробити освітлення у селі та чимало інших проектів.

Тим часом Велика Фосня готується обрати нового старосту села. Хоча, за законодавством, вибори старост мають бути у 2020 році, селяни вирішили не чекати два роки і провести вибори у 2018 році.

Сільській раді у Великій Фосні ставимо 3 бали. Бажаємо селянам не бути байдужими до свого села, активно долучатися до його розвитку, навести лад у громаді та спільними зусиллями покращувати Велику Фосню.

Дістатися до місцевої школи виявилося не так просто, як ми гадали. На доріжці до школи нас зупинили дітлахи. Діватися було нікуди, тому довелося іти в бій – команда гуски-Дарини проти команди гуски-Катерини. Олії у вогонь підлив відеооператор Вася, сказавши: «Хто влучить у Сільського Ревізора, отримає прапорець і магніт». І хоча діти його провокаціям не піддалися, такої війни сніжками у Фосні ще не бачили:) Після 10 хвилин снігових баталій перемогла дружба, а гусаки-ревізори пройшли випробування й отримали дозвіл зайти у школу.

На порозі нас зустріла директор Олена Невмержицька, запросивши до кабінету. Дорогою пані Олена вправно ловила гасаючих дітлахів у коридорі й одним лише поглядом вгамовувала бешкетників.

А нам із порогу «розклала все по полицях», пояснивши особливості директорської роботи:

• Я – демократичний директор. Люблю і поважаю кожного свого учня й учителя цієї школи. Але без авторитаризму тут не обходиться, бо вчитель має віддаватися на повну, – пояснює Олена Василівна.
• Ви, бува, не математик? – запитуємо у жінки.
• Так і є, математик! – посміхається у відповідь директор.

До роботи вчителем пані Олена готувалася змалку. Пригадує, що в 6-річному віці гралася із братами й сестрами у вчительку, усіма керувала і всіх навчала. У 1993 році, закінчивши Київський національний університет імені Тараса Шевченка, вона прийшла працювати у Великофоснянську школу. До слова, місцева школа – найперша в Овруцькому повіті. У 2020 році їй мине 150 років.

Сьогодні під керівництвом Олени Василівни працюють 30 учителів та навчаються 113 учнів. Кадри директорка «виростила» собі сама, адже майже кожен учитель у школі – її вихованець. Тож, як і 25 років тому, найголовніше для пані Олени – дитина.

У школі є різні види навчання: 4 учні навчаються за індивідуальним планом, 1 дитина за станом здоров’я проходить навчання вдома, а ще 4 учні мають інклюзивне навчання за програмою Марини Порошенко. Діти у школі харчуються безкоштовно, оскільки Велика Фосня входить до 3-ї зони забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Під час обіду дітлахи розповіли нам, що несмачних страв тут не буває, тому вони полюбляють і гороховий суп, і навіть манну кашу:)

Поки малюки жували сосиски і сирки, ми розпитали, чи були вони слухняними. Нас запевнили, що вони поводилися чемно, тому Миколайчика чекають із нетерпінням. Уже навіть замовили подарунки:І лише один хлопчик сказав:

Незважаючи на те, хто був вередливим, а хто слухняним, Миколайчик прийде до кожної дитини. Олена Василівна поділилася секретом, що місцеве господарство ТОВ «Великофоснянське» (підрозділ «Райз-Полісся») підготувало дітям подарунки.

Щодо матеріального забезпечення, то з цим у школі завжди були проблеми. За словами Олени Василівни, сільська рада мало чим допомагала школі, бо вона хоч і на її території, а перебуває на балансі районного відділу освіти. Ні там, ні там грошей завжди не вистачало.Тому, якщо щось ламалося, зверталися за допомогою до фермера або ремонтували власними силами.

Нині у школі проблем чимало: треба замінити старі вікна, як пропускають холод, закупити нові парти, бо старим уже 45 років. Пані Олена власними силами намагалася вирішити ці проблеми. На її прохання голландський благодійний фонд замінив частину парт на нові. Тепер уся надія на новостворену громаду й голову ОТГ. Із бюджету громади уже виділили
20 тис. грн на стільці в їдальню, бо діти й досі сидять на старезних лавах XIX століття. Ще 45 тис. грн виділили на купівлю 60 нових стільців і 30 парт у класи. Олена Василівна такій новині нарадуватися не може. Нові меблі планує поставити у 8-11 класах, щоби випускники хоч трохи повчилися за гарними партами.

Більше того, Великофоснянську школу планують зробити опорною школою громади, адже вона розрахована на 465 дітей. У день, коли ми завітали до школи, в Овручі була запланована нарада з цього питання.

Під час екскурсії школою пані Олена ділиться з нами своєю найбільшою мрією – щоб її вихованці навчалися в гарних умовах, побачили світ, мали можливості робити країну кращою. Щоб учителі отримували гідну зарплатню, а молодь поверталася в села.

Школі Великої Фосні ставимо тверду 5-ку! Освітянам бажаємо оновити меблі в школі, а учням – поводити себе чемно і гарно вчитися.

Провівши пані Олену на автобус до Овруча, де мала відбутися нарада з питання опорної школи, ми попрямували в дитячий садочок. Діти, дізнавшись куди ми йдемо, попросили передати «привіт» Анатоліївні, бо це їхня улюблена вихователька.

На порозі дитячого садочку нас зустріла приємна усміхнена жіночка. Я виявилося, це і є Анатоліївна, яку так люблять діти. Передавши вітання від колишніх вихованців, ми попрямували роздивлятися садочок.

На диво, ми застали неймовірну тишу і дитячі речі, старанно складені на стільчиках. А дітлахи солодко спали у своїх ліжечках.

Поки діти сплять, ми вирішили познайомитися ближче з вихователькою та розпитати про дошкільний заклад. Надія Анатоліївна працює у Великофоснянському садочку уже 30 років. І хоча сама виховательки не мала, бо в рідному селі дошкільного закладу не було, ще з раннього дитинства мріяла працювати в садочку.

Жінка говорить, що зараз діти зовсім інші, ніж були колись. Мовляв, картоплею і квашеною капустою їх не здивуєш, давай банани й цукерки. Одначе, за 30-річними спостереженнями виховательки, зараз діти набагато розумніші.

Певно, за це й дітлахи так люблять свою виховательку. Жінка каже, що школярі щоразу, коли проходять біля садочка, махають їй руками, передають привіти, іноді й заходять у гості.

Зараз у садочку є одна різновікова група з 25 дітей. На черзі в заклад є ще 10 дітей, тому зараз в громаді вирішують питання про відкриття ще однієї групи.

Більш того, щоб відкрити ще одну групу, треба зробити ремонт на 2-му поверсі приміщення. Там пора замінити старі вікна, облаштувати кімнату відпочинку та ігрову. Поки що на 2-му поверсі облаштований лише невеличкий актовий зал. Проте, голова ОТГ Іван Коруд пообіцяв громаді ще одну групу, тому в новому році тут готуються до поповнення.

В іншому ж садочок повністю забезпечний. Щоправда, чомусь на облаштування закладу гроші йшли не лише з бюджету села, а допомагали місцеві жителі та підприємці. Батьки щороку купують у садочок миючі засоби. Господарство «Райз-Полісся» закупило фіранки на вікна, щороку дає солодощі на новорічні свята. Народний депутат Володимир Пехов замінив у садочку вікна й облаштував ігровий майданчик. Місцеві підприємці дають на свята цукерки та інші подарунки. Завдяки такій підтримці садочок перебуває в хорошому стані.

Ми б іще цілий день могли слухати розповіді Надії Анатоліївни, але часу було обмаль. Тому, не дочекавшись, поки малеча прокинеться, тихенько вийшли з приміщення. Щоправда, не всім вдалося вийти тихенько. Гусак-Василь виявився зависоким для дверей садочку, тому трохи стукнувся лобом об одвірки.

Дитсадочку Великої Фосні ставимо 4-ку! Бажаємо зробити на 2-му поверсі ремонт приміщення, встановити нові вікна і відкрити додаткову групу. Віримо, що з такими щирими й відкритими людьми, які тут працюють, діти у селі зростатимуть вихованими, розумними і хорошими людьми.

Оскільки надворі випав сніг, великофоснянських спортсменів довелося шукати в школі, а не на стадіоні. Їх тут виявилося немало. У кожного класу є своя футбольна команда. Чому так? Усе просто: старші хлопці не хочуть брати до команди менших. Та це не заважає дітям займатися спортом.

Найулюбленіша гра місцевих спортсменів – футбол. Про це ми дізналися, коли розпитували дітей, які подарунки вони чекають від святого Миколая. Майже кожен хлопець мріє про футбольну форму та м’ячі. Запалу юнаків вистачає і для дівчат, які теж люблять поганяти м’яча.

Для гри в футбол є шкільний стадіон, який відкритий цілий рік. За словами директора школи Олени Василівни, м’ячів теж вистачає. Та дітлахи все ж мріють про повноцінний вуличний стадіон і магазин спортивного спорядження у селі, де можна було б купити і м’ячі, й форму, і круті бутси.

Спорту Великої Фосні ставимо 4 бали. Сподіваємося, спортивний запал дітей не згасне до весни, а святий Миколай приніс під подушку омріяні форми.

Велика Фосня спокон віків була аграрним селом. Ми в цьому переконалися, коли погортали архів газети «Шляхом Ілліча», яка виходила в Фосні у 60-х рр. минулого сторіччя. З газети дізналися, що раніше Фосня славилася вирощуванням льону та хмелю, а місцева ферма мала гарні показники по надоях. Доярок, які перевищували план, преміювали телевізорами і викрійками для костюмів.

А ще в цій газеті писали про тих, хто любив байдикувати і погано виконував роботу. Статті під назвою «Втратили хліборобську совість» «величали» доярок, трактористів та рослинників, котрі порушили норму виробітку/надоїв. Словами «Льон на їхніх ділянках в бур’янах, а їм це байдуже» соромили халтурників. Цікаво, чи був ефективним такий метод покарання?

Так чи інакше, а аграрну справу в селі зберегли й донині. Щоправда, льон і хміль більше не вирощують. Їх замінили більш прибуткові культури, такі, як кукурудза, пшениця, соняшник. Сьогодні у селі працює кілька аграрних господарств – ферма ТОВ «Великофоснянське» та машинно-тракторний парк господартсва «Райз-Полісся». Окрім того, у м. Овруч є елеватор та лабораторія. Усі ці господарства входять у структуру найбільшого агрохолдингу України UkraLandFarming.

Ми довго думали, куди ж завітати передусім. Проте за нас усе вирішили хлопці з машинно-тракторної бригади, яких ми зустріли в магазині. Дізнавшись хто ми й звідки, вони повезли нас показувати парк. Більше того, нам навіть дозволили покататися за кермом комбайна:)

• А ви від керівництва наганяй не отримаєте за те, що привели на бригаду журналістів? – запитуємо у хлопців.
• Якщо дівчата хочуть йти в тракторну бригаду по болоту і відрізняють кукурудзяну жатку від зернової – гріх їх не взяти. Ми ще молотити кукурудзу вночі поїдемо! – жартують у відповідь.

Поки каталися, ми одночасно розпитували про бригаду. Хлопці більше хотіли жартувати, аніж розповідати про господарство, та ревізори свого допитаються. Нам вдалося дізнатися, що на бригаді працює 50 чоловік.

Окрім працівників господарства, технікою за символічну ціну можуть користуватися й селяни. Часто працівники за «спасибі» допомагають селу. До прикладу, це їхні трактори, КАМАЗи та навантажувачі розгортали дорогу при в’їзді в село, поки ми спілкувалися з в.о. старости. Не відмовляють і тоді, коли треба вивезти сміття після суботника чи відгорнути сніг.

Покатавшись удосталь на комбайні, ми поїхали в гості на елеватор «ПОРТТРАНСБУД», який знаходиться неподалік від Овруча. У воротах підприємства нас зустрів директор кластеру «Райс-Захід» компанії UkrLandFArming Володимир Левківський. Заради зустрічі із Сільським Ревізором йому довелося відмінити робочі наради та примчати до нас за 300 км з Рівненської області. Йдемо дивитися на господарство?

Овруцький елеватор – стотисячник у сім’ї UkrLandFArming. Тут є дві зерносушарки та 5 силосів канадського виробництва, які дозволяють одночасно зберігати 100 тис. т зерна. До елеватора прокладено залізничну колію, тому є можливість відправляти в порти продукцію у вагонах.

Також Володимир Михайлович показав нам лабораторію. Зараз працівникам роботи вистачає – елеватор приймає кукурудзу. І хоча вологість кукурудзи понад 25%, мусять приймати і досушувати, адже погоди кращої уже не буде, а врожай втрачати не хочеться.

На подвір’ї перед офісним приміщенням пильне око Сільського Ревізора помічає камінь.

Попри втому після дороги, Володимир Михайлович зі щирою посмішкою та гостинністю проводить екскурсію елеватором. Директору не звикати, бо ж заради роботи чи не щодня доводиться проїжджати три сотні кілометрів. Нещодавно під його керівництво віддали й господарства Рівненської області, проте Житомирщину він не збирається покидати. Навпаки, найближчим часом планує сюди переїхати на проживання. Певно, справа у льонарстві, яким славився Овруцький район. Адже свого часу Володимир Михайлович займався вирощуванням льону-довгунця. Можливо, незабаром на полях Житомирщини знову зацвіте ця стародавня культура?

Володимир Михайлович поки не знає відповіді на це питання.Нині для нього головне – зберегти тваринництво в селах. Колись власник UkrLandFarming Олег Бахматюк спільно з Міністерством аграрної політики та продовольства України розробляв національну програму із розвитку тваринницької галузі в країні. Однак, з початком війни проект зупинився. Тепер сотні сторінок планувань і стратегій збирають пил у кабінеті директора.

Та директор не збирається опускати рук. Сьогодні він усі сили направляє на розвиток ферми у Великій Фосні та господарства ТОВ «Великофосняське». Адже завдяки цим підприємствам села мають понад 600 робочих місць. Ще 80 місць забезпечує елеватор.

Окрім податків у бюджет, господарства всіляко намагаються допомагати школам, дитячим садочкам, лікарням, будинкам культури в селах. До прикладу, на Миколая підготували в садочки подарунки. А дітлахам у лікарні усі працівники компанії збирали іграшки, солодощі, одяг.

Свого часу Володимир Михайлович намагався покращити становище сіл та районів, будучи головою й заступником голови адміністрації. Проте дуже швидко зрозумів, що через політику зробити щось для села чи для району дуже важко.

Сьогодні директор щиро вірить у децентралізацію, сподівається, що з правильними людьми на чолі ОТГ села піднімуться, почнуть оживати. А він, своєю чергою, буде всіляко підтримувати громаду та їхнього очільника у всіх починаннях. Тим більше, у Володимира Михайловича є хороша команда колег, які готові й у неділю до роботи братися, аби лише в селах людям було де працювати. В цьому ми переконалися особисто.

У Велику Фосню ми поверталися вже в сутінках. Поспішали, бо пообіцяли приїхати на вечірнє доїння. Довго шукати ферму нам не довелося – їхали на світло. Бо в селі скрізь темно, хоч око виколи. І лише на фермі горять поодиноко 5 ліхтарів. Правда, щоб дістатися хоча б одного з корпусів, довелося гребти по каші зі снігу та болота.

На фермі нас зустрічають директор Олексій Сергійчук і завідувачка ферми Оксана Рибинська. Про свою роботу говорять, що дуже важко, але ферму люблять.

Її дівчата – працівниці ферми: доярки, ветеринар, телятниця та інші. Хтось тут працює все життя, а хтось лише недавно прийшов на ферму. Та усі надзвичайно люблять свою роботу.

В одному з корпусів за доїнням зустрічаємо Наталію Корчак. Жінка працює на фермі з 1985 року. За 33 роки довелося бути й телятницею, і сторожем, і завфермою. Останні 3 роки працює дояркою. Двічі на день Наталія Павлівна доїть по 40 корів, і кожну з них знає і дуже любить. І якщо зазвичай від нас всі доярки тікають, щойно побачивши мікрофон, то пані Наталія з гордістю розповідає про свої робочі будні.

Наталія Павлівна на роботу не жаліється. Хоч і важко, проте зарплату платять вчасно, додому не далеко. Жінка уже б давно пішла на пенсію і передала роботу молодим, та, за новим законодавством, їй треба допрацювати ще 13 років. На думку пані Наталії, єдина проблема села – це влада. Мовляв, їх усіх треба розділити й відправити на ферми працювати.

Всього на фермі утримують 437 корів, із них 387 голів дійного стада. Усі корови голштинізовані. Щоденний раціон тварин складається із сіна, соломи, комбікорму. На сніданок обов’язково дають високопродуктивний товч, на вечерю – макуху. Оскільки на фермі проводять лише штучне осіменіння, бичків тут немає. Телят тримають в окремих корпусах. Для кожної тварини – своя клітка, щоби сильніші телята не крали корм у слабших.

За вухатими малюками доглядає Наталія Васьківська. Молода жінка прийшла на роботу лише півроку тому після декрету. Роботу полюбила відразу, хоч і доводиться щодня вставати о 5-й годині ранку.

Телята відповідають Наталії взаємністю, труться носами об її руки і «підмекують» на кожне слово.

Молоко здають у компанію «Рудь». Кажуть, що бути в них клієнтом – велика честь.

Про проблеми на фермі говорять мало, бо їх не так багато є. Нині головна потреба – покласти плити в кошарах, щоби восени корови не купалися в болоті. В іншому ж господарство повністю забезпечене.

Аграріям та підприємствам Великої Фосні ставимо тверду 5-ку! Бажаємо розвивати ферму, зберігати людям робочі місця і до весни зробити коровам тверде покриття в кошарах.

Якщо у Великій Фосні хтось захворів, то способів вилікуватися є аж три: давня криничка зі святою цілющою водою, місцева знахарка та амбулаторія загальної практики і сімейної медицини. Куди йти – кожен вирішує сам.

Сільський Ревізор спершу намагався потрапити на прийом до завідуючої амбулаторії, проте у медпункті застали чергу. Хтось із грипом, хтось із кашлем, а декого серце тривожить.Тому, щоби не гаяти марно часу, ми поїхали за село до кринички.

Скільки років святій криничці, ніхто напевне не знає. Старожили села розповідають, що вона завжди там була. І з давніх часів зцілювала людей. За легендою, біля криниці ходила Божа Мати, лишила там слід і вода стала цілющою. У селі говорять, що навіть російський цар колись приїздив у Фосню, щоб вилікувати очі.

У 70-х роках минулого сторіччя комуністи кілька разів намагалися знищити криницю, крали вночі хрест. Проте люди все лагодили, ставили новий хрест і ще більше піклувалися про святиню. Пізніше в селі з’явився незнайомий чоловік, який оселився в одній із пустих хатин та все життя доглядав криничку. Ходили чутки, що у нього була важка хвороба. Однієї ночі чоловіку наснилася ця криниця. Голос уві сні сказав: «Хочеш вилікуватися, знайди цю криницю і доглядай її». Правда це чи ні, але чоловік прожив у селі не один десяток років і мав хороше здоров’я.

Сьогодні криничку доглядає вся громада. Тут побудували капличку, на Водохреще правлять службу. Люди з усього села ходять сюди по воду. А за здоров’ям приїздять навіть із Білорусі.

Гусаки-ревізори теж напилися цілющої води, щоби бути здоровими цілий рік, заглянули за вікно каплички і спробували віднайти слід Божої Матері. Не знайшовши, поїхали назад до медпункту.

«Будинком здоров’я» у селі завідує Наталія Гончар. Упродовж 20 років жінка щоранку приїздить з Овруча у Велику Фосню, де її чекають малюки, дідусі та бабусі. І кожному треба допомогти. В амбулаторії є два ліжка для стаціонарного лікування, гінекологічний кабінет та все необхідне для огляду пацієнтів.

Окрім завідуючої, в медпункті працює ще 3 медсестри. Під опікою амбулаторії перебуває 4 села, тому роботи вистачає. Влітку хворіють менше, а от восени починається грип, тому черг не уникнути. Окрім того, у Фосні є 14 малюків до 1 року. До кожної дитини треба приходити, щоб провести обстеження. Наталія Василівна скаржиться, що часто доводиться йти пішки чи їхати з усім приладдям на автобусі. На жаль, фінансування поки що вистачає лише на найнеобхідніше.

Люди в медпункт ідуть залюбки. Тут і ліки можна купити, і серце неспокійне вгамувати, і зігрітися, адже в приміщенні стоїть генератор, який опалює кімнати. В міську лікарню їздять лише в тому випадку, якщо потребують цілодобового нагляду.

Медицину Великої Фосні оцінюємо на 5! Бажаємо отримати омріяний автомобіль, бути здоровими і приходити в медпункт лише за вітамінами.

За три дні перебування у Великій Фосні ми познайомилися чи не з половиною жителів села, побували майже і всіх місцевих закладах. Єдиним місцем у селі, де ще не ступала лапа гусака-ревізора, був сільський клуб. Нам кортіло познайомитися із місцевим завклубом, адже про жінку в селі говорять різні речі. Одні селяни розповідають, що в клубі часто проводять концерти і дискотеки. До прикладу, останній концерт проводили на День працівників сільського господарства. Інші нарікали на завідувачку клубу.

Так чи інакше, а дізнатися правди нам не вдалося. Біля клубу ми побачили лише замок на дверях. Біля будівлі помітили дивакуватий пам’ятник. Кому він був присвячений раніше – невідомо. Однак напис на камені свідчив, що тепер він є пам’яткою Баби Яги.

Ми вже засмутилися, що не вдасться дізнатися про культуру Великої Фосні. Але нам пощастило познайомитися з Валентиною Галкіною. Жінка зустріла Сільського Ревізора серед вулиці й від радості просто таки розцілувала нас. А все тому, що пані Валентина – палка прихильниця Сільського Ревізора. Слідкуючи за нашими сільськими вояжами, жінка й подумати не могла, що одного дня зустріне гусаків у рідному селі. А ми тоді й уявити не могли, що побачимо в оселі пані Галини.

Будинок Галини Федорівни виявися справжньою скринею культурного спадку Великої Фосні. Жінка рік тому почала збирати вишиті рушники місцевих майстринь.

За рік Валентина Федорівна зібрала понад 200 рушників. Деяким із них уже більш як 150 років. Чимало полотен довелося буквально рятувати з вогню, витягати зі смітників і звалищ. В колекції є й порізані рушники, від яких лишилися лише клапті вишитої тканини. Але жінка береже усі, наче зіницю ока.

Та все ж більшість рушників приносять діти та онуки майстринь. Вони знаходять їх у старих батьківських хатах, бабусиних скринях і клунках. Усе несуть до Валентини Федорівни, щоб зберегти пам’ять про родину.

• Ось це рушники баби Машинчихи. Колись у нас в селі жила така жіночка. Хорошою була, – розповідає жінка, дістаючи з шафи обережно складені рушники.
• А чого Машинчиха? – запитуємо в неї.
• А хто його знає. Це село дає прізвиська.

Є у колекції й безіменні рушники, однак це ніяк не впливає на красу вишиванки. На лляних полотнах цвітуть волошки, троянди, дивні лілеї, маки і ромашки. Та найулюбленіший рушник Валентини Федорівни – величний півень. Щоб знайти цю вишиванку, довелося дістати всі рушники з шафи і двох чемоданів. Але півень був того вартий. Правда, красень?

Більшість рушників вишиті хрестиком, та є чимало зроблених гладдю.

Окрім рушників, у колекції Валентини Федорівни є близько 20 вишитих сорочок та стільки ж спідниць. Більшість із них жодного разу не одягали – берегли у скрині для свята або ж пошили для власного похорону.

Краса сорочок справді вражає – французькі кутюр’є були б у захваті! А поки Валентина Федорівна складала в чемодан сорочки, ми тим часом приміряли спідниці. Як гадаєте, у столичні будинки моди оцінили б такі наряди?

Ще одна палка пристрасть Галини Федорівни – ляльки. Та жінка не просто збирає їх, а й одягає в українські костюми, заплітає коси та надягає віночки. У вишитих сорочках та спідницях, маленькі й великі, наче живі вони стоять на шафах та поличках. І кожна лялька – унікальна.

Як виявилося, любов до рідного краю та історії – це сімейне. Син Валентини Федорівни Олексій теж захоплюється минулим своїх предків. Йому вдалося дослідити своє генеалогічне дерево аж до XVIII ст. Щоб дізнатися, звідки йде коріння родини, довелося не один рік поритися в українських, німецьких та російських архівах. Понад те, чоловік дослідив історію рідного села і написав про це книгу. Даних вистачило на 1200 сторінок.

Що більше часу ми проводили в родині Валентини Федорівни, то більше дивувалися їхній любові й відданості рідному селу.

Та й це ще не все. Жінка запросила нас на горище будинку. Мовляв, там теж є чимало цікавих речей. Заради цього гуска-Дарина поборола страх висоти і полізла на драбину, хоча й впустила дорогою мікрофон.

Коли ж ми потрапили на горище, перед нами відкрився світ старовинних речей. Тут були не лише серпи та дерев’яний посуд. По всьому горищі були охайно розкладені старовинні праски, веретена, прилади для обробки шкіри, лопати для печі, старовинні колиски та ще багато цікавих речей, назв яких ми й не знаємо. В одній кімнаті зберігалася майже вся історія українського народу. Деяким приладам було вже більше сотні років.

Усі ці речі Валентина Федорівна зберігає, щоб втілити заповітну мрію – створити у Великій Фосні музей. У селі вже є один музей, але ним давно ніхто не займається. Натомість жінка хоче зробити не склад старовинних приладів, а відтворити всю історію села.

Мрія жінки на шляху до здійснення. Через кілька днів до нашого візиту до пані Валентини мали приїхати представники музею гончарства. А голова новоствореної ОТГ Іван Коруд пообіцяв допомогти з приміщенням.

Сільський Ревізор нізащо не пропустить такої події й обов’язково приїде на відкриття нового музею. А поки прощаємося і ставимо культурі Великої Фосні 4! Бажаємо не забувати свою історію, зробити в клубі ремонт і найближчим часом відкрити в селі музей. Бо історія має жити.

За пильними спостереженнями Сільського Ревізора, найпопулярнішим місцем у Великій Фосні є магазини. Тут за годину можна півсела зустріти, дізнатися про всі новини, посваритися, закохатися, знайти попутників додому, а ще – купити все необхідне. Всього у селі є 5 магазинів. Гусаки-ревізори проінспектували 3 найвідвідуваніші, які розташовані у центрі села в одному приміщенні.

Біля магазину ми зустріли жваву бабусю Надію Алєксєєнко, закутану в пухову хустку. Бабусі уже 82 роки, вона має 6 онуків. А молодість свою пам’ятає добре.

Зараз бабуся чекає онуків в гості на свята, готує їм гостинці. Бо ж кожному треба дати колядника. А цукерки і горіхи, як колись, уже не годяться як подарунки. Ми теж передали дітлахам гостинець від Сільського Ревізора – розмальовки про пригоди гусаків. На тому й розійшлися: бабуся до своєї хати, а ми – в магазин на інспекцію.

У центральних магазинах є майже все: свіжі продукти, тепле взуття (ми собі купили в колекцію ревізорських чобіт), одяг, стильні сумки, відра, лопати і все, чого тільки заманеться вимогливому сільському покупцеві. Хоча місцеві хлопці мріють про магазин зі спортивним спорядженням.

Ціни тут не кусаються. За кошик харчових продуктів ми заплатили майже 71 грн.

У магазинах можна потеревенити за чашкою натуральної кави, перекусити фаст-фудом і навіть оплатити комунальні послуги через платіжні термінали. В одному з магазинів є Wi-Fi, щоправда доступ до інтернету має лише продавець.

Оцінка Сільського Ревізора для магазинів Великої Фосні 5 балів!Бажаємо, щоб мрії хлопців здійснилися і в селі з’явився спортивний магазин. Можливо, щоб стати чемпіонами UEFA, місцевим спортсменам не вистачає лише форми 🙂

Поруч із магазинами розмістилося кафе – епіцентр нічного життя жителів Фосні. Нас усе лякали, що тут вечорами таке твориться… Як виявилося, нічого страшного там не відбувається. По телевізору показують музичні вітання, молодь чемно лузає насіння за столом. Коли є бажаючі, у кафе включають музику на стереосистемі й розпочинають дискотеку.

На жаль, чи на щастя, ми цього не побачили. Зігрівшись кавою та гарячою піцою, на тому й завершили наші вечірні гуляння у Великій Фосні.

Кафе від Сільського Ревізора – 4-ка!

Велика Фосня вночі – це одна велика чорна пляма. Іноді у цій плямі за допомогою ліхтаря можна роздивитися поодиноких велосипедистів. Певно, у них є надприродні можливості бачити в темряві або ж їхні велосипеди обладнані надсучасними приладами автопілота. Іншого пояснення, як можна їздити по поганій дорозі темною вулицею, ми не знаходимо.

Єдиний вогник світла у темну пору доби – 5 поодиноких ліхтарів на фермі. І хоча селяни неодноразово нарікали на цю проблему, світліше на вулицях Фосні не стало. В.о. у відповідь розводив руками – мовляв, не було фінансування. А селяни стверджують, що щороку в бюджеті залишалося кілька тисяч перехідних коштів.

Нині селяни сподіваються, що голова ОТГ Іван Коруд принесе в громаду світло.

Ми щиро сподіваємося, що так і буде. А поки що освітлення у Великій Фосні заслуговує на оцінку в 1 бал. А скільки балів поставите ви?

Якби у школі викладали предмет про види доріг, то Велика Фосня була б підручником. У селі є всі види покриття, які тільки можна уявити. Хороше асфальтне покриття є лише на центральній вулиці. Його свого часу зробив нинішній в.о. старости Серій Кругляк. Звичайно, з часом там з’явилися невеличкі вибоїни. Проте дітлахам на роликах та самокатах є де поганяти.

Що ж до інших вулиць, то там стан доріг залежить від погоди. Якщо сухо чи мороз – можна проїхати, а якщо дощ чи сніг – то доведеться пливти. Селяни скаржаться, що восени та взимку бабусі додому дійти не можуть по болоту. Ми й самі стали свідками прикрої ситуації, коли сліпий чоловік через калюжі та багнюку не міг перейти дорогу до медпункту.

Щоправда, зараз дороги потроху ремонтують. Щебенем засипали проблемні ділянки на дорозі при в’їзді в село, техніка з місцевого господарства розчищає сніг. Сподіваємося, на цьому ремонт не завершиться, і бабусі не міситимуть чобітьми болото щоразу, коли будуть іти за хлібом.

Дорогам Великої Фосні ставимо 3 і обіцяємо влітку приїхати в босоніжках на високих підборах, щоб особисто перевірити якість покриття.

Велика Фосня – своєрідна Конча-Заспа Овруча. До районного центру всього 10 кілометрів, а автобуси туди ходять по кілька разів на день.

Від обласного центру село відділяють 120 кілометрів.

У селі є зв’язок в усіх мобільних операторів України. А от з інтернетом ситуація складна. Щоб пограти в «Танчики» чи поспілкуватися з друзями у Фейсбуці, молоді доводиться ходити в бібліотеку. Лише там комп’ютер під’єднано до мережі.

У цьому є переваги для місцевого відділення пошти. Адже замість мессенджерів та електронних книжок люди пишуть листи й читають газети.

Зв’язку у Великій Фосні ставимо 4 бали. Бажаємо під’єднатися до мережі, щоб не пропускати свіжі випуски Сільського Ревізора.

У Великій Фосні дбають не лише про свою древню історію, а й про сучасніть України. Тут усім селом збирають харчі та теплий одяг для воїнів, дітлахи малюють малюнки та пишуть листи. За таку активність та небайдужість ставимо 5 балів!

Остаточна оцінка для Великої Фосні від Сільського Ревізора — 52 бали із можливих 65. Дякуємо за гостинність!

Допоможіть нам обрати село року, запрошуйте до себе в село на сайті SilskiyRevizor.com!

Оцініть інфраструктуру села за 5-бальною шкалою і ви.