Гусячі сліди на снігу ведуть у Житомирську область. Саме тут, у селі Велика Фосня Овруцького району, гусаки провели 5-ту в цьому році сільську ревізію. Колись село славилося вирощуванням льону та хмелю, тут знімали фільм про Голодомор, до місцевої кринички приїжджав російський цар, щоби зцілити очі. Ми вирішили дізнатися, чим живе Велика Фосня сьогодні.
Гусаки Сільського Ревізора перевірили сільську раду, школу і дитсадочок, покаталися на комбайні по машинно-тракторному току, були на фермі й елеваторі, побували на горищі зі старовинними речами, напилися цілющої води у криничці та пограли у сніжки з місцевими дітлахами. Усі об’єкти інфраструктури зображено на карті. Цікаво? Тоді ідіть слідами гусаків-ревізорів!:)

У Велику Фосню ми виїхали недільного ранку. Дорогою намагалися зв’язатися із головою новоствореної ОТГ Іваном Корудом, до якої нещодавно увійшло село. Але то в Івана Ярославовича зв’язку не було, то він не міг говорити. Ми вже подумали, що нам тут не раді. Насправді ж навіть у вихідний день голова громади об’їжджав села, які тільки увійшли до ОТГ, щоб познайомитися з людьми, на власні очі побачити їхні проблеми.
У неділю не вдалося нам зустрітися і з в.о. старости села. Замок на дверях сільської ради красномовно свідчив, що «сьогодні вихідний, приходьте завтра». Тому ми спершу познайомилися із місцевими жителями, роздивилися село і з гори, і з середини:)
У понеділок зранку ми відразу вирушили в сільську раду. Поки їхали до села, при в’їзді у Фосню помітили техніку, котра розчищала дороги. За процесом спостерігав чоловік. Побачивши нас, він загадково посміхнувся. «Певно, сільський голова», – подумали ми. Нашу здогадку підтвердила наполоханий бухгалтер у сільській раді, яка, побачивши гусаків-ревізорів, завмерла над паперами з калькулятором у руках.
Старосту із загадковою посмішкою звати Сергій Кругляк. Він уже 17 років керує сільською радою, тому про село знає геть усе. Як виявилося, Велика Фосня – давнє село. Перша згадка про нього датована 1769 р. А дивакувата назва походить від слова «хвостня». Так наші пращури називали місце, де вирубували ліс для поселення.


Одначе, поспілкувавшись із місцевими селянами, ми дізналися, що гроші в бюджеті є, та робота не робиться. Хтось дорікав за відсутність освітлення в селі, інші скаржилися на поганий стан доріг. І це при тому, що в бюджеті села 2016 року було близько 400 тис. грн перехідного залишку.
Утім, жителі Великої Фосні воліють не нарікати на минуле, покладаючи надії на новообраного голову ОТГ Івана Коруда. Адже за три тижні до нашого візиту було створено об’єднану територіальну громаду із центром у м. Овруч. До складу громади увійшло 17 сіл, серед яких і Велика Фосня.
За день до нашого приїзду Іван Короб побував і у Великій Фосні. Розпитував селян, чого не вистачає, які проблеми потребують вирішення. І хоча остаточного бюджету поки немає, для села уже виділили 20 тис. грн на заміну старих стільців у шкільній їдальні та 45 тис. грн – на купівлю нових парт і стільців у два класи. У планах голови ОТГ – відновити опалення в місцевому клубі, який стоїть холодним ще з часів СРСР, зробити освітлення у селі та чимало інших проектів.
Тим часом Велика Фосня готується обрати нового старосту села. Хоча, за законодавством, вибори старост мають бути у 2020 році, селяни вирішили не чекати два роки і провести вибори у 2018 році.
Сільській раді у Великій Фосні ставимо 3 бали. Бажаємо селянам не бути байдужими до свого села, активно долучатися до його розвитку, навести лад у громаді та спільними зусиллями покращувати Велику Фосню.

А нам із порогу «розклала все по полицях», пояснивши особливості директорської роботи:
- Я – демократичний директор. Люблю і поважаю кожного свого учня й учителя цієї школи. Але без авторитаризму тут не обходиться, бо вчитель має віддаватися на повну, – пояснює Олена Василівна.
- Ви, бува, не математик? – запитуємо у жінки.
- Так і є, математик! – посміхається у відповідь директор.
До роботи вчителем пані Олена готувалася змалку. Пригадує, що в 6-річному віці гралася із братами й сестрами у вчительку, усіма керувала і всіх навчала. У 1993 році, закінчивши Київський національний університет імені Тараса Шевченка, вона прийшла працювати у Великофоснянську школу. До слова, місцева школа – найперша в Овруцькому повіті. У 2020 році їй мине 150 років.


20 тис. грн на стільці в їдальню, бо діти й досі сидять на старезних лавах XIX століття. Ще 45 тис. грн виділили на купівлю 60 нових стільців і 30 парт у класи. Олена Василівна такій новині нарадуватися не може. Нові меблі планує поставити у 8-11 класах, щоби випускники хоч трохи повчилися за гарними партами.
Школі Великої Фосні ставимо тверду 5-ку! Освітянам бажаємо оновити меблі в школі, а учням – поводити себе чемно і гарно вчитися.
Провівши пані Олену на автобус до Овруча, де мала відбутися нарада з питання опорної школи, ми попрямували в дитячий садочок. Діти, дізнавшись куди ми йдемо, попросили передати «привіт» Анатоліївні, бо це їхня улюблена вихователька.

На порозі дитячого садочку нас зустріла приємна усміхнена жіночка. Я виявилося, це і є Анатоліївна, яку так люблять діти. Передавши вітання від колишніх вихованців, ми попрямували роздивлятися садочок.
На диво, ми застали неймовірну тишу і дитячі речі, старанно складені на стільчиках. А дітлахи солодко спали у своїх ліжечках.

Певно, за це й дітлахи так люблять свою виховательку. Жінка каже, що школярі щоразу, коли проходять біля садочка, махають їй руками, передають привіти, іноді й заходять у гості.
Зараз у садочку є одна різновікова група з 25 дітей. На черзі в заклад є ще 10 дітей, тому зараз в громаді вирішують питання про відкриття ще однієї групи.


В іншому ж садочок повністю забезпечний. Щоправда, чомусь на облаштування закладу гроші йшли не лише з бюджету села, а допомагали місцеві жителі та підприємці. Батьки щороку купують у садочок миючі засоби. Господарство «Райз-Полісся» закупило фіранки на вікна, щороку дає солодощі на новорічні свята. Народний депутат Володимир Пехов замінив у садочку вікна й облаштував ігровий майданчик. Місцеві підприємці дають на свята цукерки та інші подарунки. Завдяки такій підтримці садочок перебуває в хорошому стані.
Ми б іще цілий день могли слухати розповіді Надії Анатоліївни, але часу було обмаль. Тому, не дочекавшись, поки малеча прокинеться, тихенько вийшли з приміщення. Щоправда, не всім вдалося вийти тихенько. Гусак-Василь виявився зависоким для дверей садочку, тому трохи стукнувся лобом об одвірки.
Оскільки надворі випав сніг, великофоснянських спортсменів довелося шукати в школі, а не на стадіоні. Їх тут виявилося немало. У кожного класу є своя футбольна команда. Чому так? Усе просто: старші хлопці не хочуть брати до команди менших. Та це не заважає дітям займатися спортом.
Найулюбленіша гра місцевих спортсменів – футбол. Про це ми дізналися, коли розпитували дітей, які подарунки вони чекають від святого Миколая. Майже кожен хлопець мріє про футбольну форму та м’ячі. Запалу юнаків вистачає і для дівчат, які теж люблять поганяти м’яча.
Для гри в футбол є шкільний стадіон, який відкритий цілий рік. За словами директора школи Олени Василівни, м’ячів теж вистачає. Та дітлахи все ж мріють про повноцінний вуличний стадіон і магазин спортивного спорядження у селі, де можна було б купити і м’ячі, й форму, і круті бутси.
Спорту Великої Фосні ставимо 4 бали. Сподіваємося, спортивний запал дітей не згасне до весни, а святий Миколай приніс під подушку омріяні форми.
Велика Фосня спокон віків була аграрним селом. Ми в цьому переконалися, коли погортали архів газети «Шляхом Ілліча», яка виходила в Фосні у 60-х рр. минулого сторіччя. З газети дізналися, що раніше Фосня славилася вирощуванням льону та хмелю, а місцева ферма мала гарні показники по надоях. Доярок, які перевищували план, преміювали телевізорами і викрійками для костюмів.
А ще в цій газеті писали про тих, хто любив байдикувати і погано виконував роботу. Статті під назвою «Втратили хліборобську совість» «величали» доярок, трактористів та рослинників, котрі порушили норму виробітку/надоїв. Словами «Льон на їхніх ділянках в бур’янах, а їм це байдуже» соромили халтурників. Цікаво, чи був ефективним такий метод покарання?

- А ви від керівництва наганяй не отримаєте за те, що привели на бригаду журналістів? – запитуємо у хлопців.
- Якщо дівчата хочуть йти в тракторну бригаду по болоту і відрізняють кукурудзяну жатку від зернової – гріх їх не взяти. Ми ще молотити кукурудзу вночі поїдемо! – жартують у відповідь.
Поки каталися, ми одночасно розпитували про бригаду. Хлопці більше хотіли жартувати, аніж розповідати про господарство, та ревізори свого допитаються. Нам вдалося дізнатися, що на бригаді працює 50 чоловік.

Окрім працівників господарства, технікою за символічну ціну можуть користуватися й селяни. Часто працівники за «спасибі» допомагають селу. До прикладу, це їхні трактори, КАМАЗи та навантажувачі розгортали дорогу при в’їзді в село, поки ми спілкувалися з в.о. старости. Не відмовляють і тоді, коли треба вивезти сміття після суботника чи відгорнути сніг.
Покатавшись удосталь на комбайні, ми поїхали в гості на елеватор «ПОРТТРАНСБУД», який знаходиться неподалік від Овруча. У воротах підприємства нас зустрів директор кластеру «Райс-Захід» компанії UkrLandFArming Володимир Левківський. Заради зустрічі із Сільським Ревізором йому довелося відмінити робочі наради та примчати до нас за 300 км з Рівненської області. Йдемо дивитися на господарство?





Всього на фермі утримують 437 корів, із них 387 голів дійного стада. Усі корови голштинізовані. Щоденний раціон тварин складається із сіна, соломи, комбікорму. На сніданок обов’язково дають високопродуктивний товч, на вечерю – макуху. Оскільки на фермі проводять лише штучне осіменіння, бичків тут немає. Телят тримають в окремих корпусах. Для кожної тварини – своя клітка, щоби сильніші телята не крали корм у слабших.
За вухатими малюками доглядає Наталія Васьківська. Молода жінка прийшла на роботу лише півроку тому після декрету. Роботу полюбила відразу, хоч і доводиться щодня вставати о 5-й годині ранку.

Якщо у Великій Фосні хтось захворів, то способів вилікуватися є аж три: давня криничка зі святою цілющою водою, місцева знахарка та амбулаторія загальної практики і сімейної медицини. Куди йти – кожен вирішує сам.
Сільський Ревізор спершу намагався потрапити на прийом до завідуючої амбулаторії, проте у медпункті застали чергу. Хтось із грипом, хтось із кашлем, а декого серце тривожить.Тому, щоби не гаяти марно часу, ми поїхали за село до кринички.

Сьогодні криничку доглядає вся громада. Тут побудували капличку, на Водохреще правлять службу. Люди з усього села ходять сюди по воду. А за здоров’ям приїздять навіть із Білорусі.
Гусаки-ревізори теж напилися цілющої води, щоби бути здоровими цілий рік, заглянули за вікно каплички і спробували віднайти слід Божої Матері. Не знайшовши, поїхали назад до медпункту.
«Будинком здоров’я» у селі завідує Наталія Гончар. Упродовж 20 років жінка щоранку приїздить з Овруча у Велику Фосню, де її чекають малюки, дідусі та бабусі. І кожному треба допомогти. В амбулаторії є два ліжка для стаціонарного лікування, гінекологічний кабінет та все необхідне для огляду пацієнтів.





Та все ж більшість рушників приносять діти та онуки майстринь. Вони знаходять їх у старих батьківських хатах, бабусиних скринях і клунках. Усе несуть до Валентини Федорівни, щоб зберегти пам’ять про родину.
- Ось це рушники баби Машинчихи. Колись у нас в селі жила така жіночка. Хорошою була, – розповідає жінка, дістаючи з шафи обережно складені рушники.
- А чого Машинчиха? – запитуємо в неї.
- А хто його знає. Це село дає прізвиська.


Краса сорочок справді вражає – французькі кутюр’є були б у захваті! А поки Валентина Федорівна складала в чемодан сорочки, ми тим часом приміряли спідниці. Як гадаєте, у столичні будинки моди оцінили б такі наряди?
Ще одна палка пристрасть Галини Федорівни – ляльки. Та жінка не просто збирає їх, а й одягає в українські костюми, заплітає коси та надягає віночки. У вишитих сорочках та спідницях, маленькі й великі, наче живі вони стоять на шафах та поличках. І кожна лялька – унікальна.
Що більше часу ми проводили в родині Валентини Федорівни, то більше дивувалися їхній любові й відданості рідному селу.
Та й це ще не все. Жінка запросила нас на горище будинку. Мовляв, там теж є чимало цікавих речей. Заради цього гуска-Дарина поборола страх висоти і полізла на драбину, хоча й впустила дорогою мікрофон.


Мрія жінки на шляху до здійснення. Через кілька днів до нашого візиту до пані Валентини мали приїхати представники музею гончарства. А голова новоствореної ОТГ Іван Коруд пообіцяв допомогти з приміщенням.
Сільський Ревізор нізащо не пропустить такої події й обов’язково приїде на відкриття нового музею. А поки прощаємося і ставимо культурі Великої Фосні 4! Бажаємо не забувати свою історію, зробити в клубі ремонт і найближчим часом відкрити в селі музей. Бо історія має жити.
За пильними спостереженнями Сільського Ревізора, найпопулярнішим місцем у Великій Фосні є магазини. Тут за годину можна півсела зустріти, дізнатися про всі новини, посваритися, закохатися, знайти попутників додому, а ще – купити все необхідне. Всього у селі є 5 магазинів. Гусаки-ревізори проінспектували 3 найвідвідуваніші, які розташовані у центрі села в одному приміщенні.
Біля магазину ми зустріли жваву бабусю Надію Алєксєєнко, закутану в пухову хустку. Бабусі уже 82 роки, вона має 6 онуків. А молодість свою пам’ятає добре.

У центральних магазинах є майже все: свіжі продукти, тепле взуття (ми собі купили в колекцію ревізорських чобіт), одяг, стильні сумки, відра, лопати і все, чого тільки заманеться вимогливому сільському покупцеві. Хоча місцеві хлопці мріють про магазин зі спортивним спорядженням.
Ціни тут не кусаються. За кошик харчових продуктів ми заплатили майже 71 грн.

Оцінка Сільського Ревізора для магазинів Великої Фосні 5 балів!Бажаємо, щоб мрії хлопців здійснилися і в селі з’явився спортивний магазин. Можливо, щоб стати чемпіонами UEFA, місцевим спортсменам не вистачає лише форми 🙂
Поруч із магазинами розмістилося кафе – епіцентр нічного життя жителів Фосні. Нас усе лякали, що тут вечорами таке твориться… Як виявилося, нічого страшного там не відбувається. По телевізору показують музичні вітання, молодь чемно лузає насіння за столом. Коли є бажаючі, у кафе включають музику на стереосистемі й розпочинають дискотеку.

На жаль, чи на щастя, ми цього не побачили. Зігрівшись кавою та гарячою піцою, на тому й завершили наші вечірні гуляння у Великій Фосні.
Кафе від Сільського Ревізора – 4-ка!

Нині селяни сподіваються, що голова ОТГ Іван Коруд принесе в громаду світло.
Ми щиро сподіваємося, що так і буде. А поки що освітлення у Великій Фосні заслуговує на оцінку в 1 бал. А скільки балів поставите ви?
Якби у школі викладали предмет про види доріг, то Велика Фосня була б підручником. У селі є всі види покриття, які тільки можна уявити. Хороше асфальтне покриття є лише на центральній вулиці. Його свого часу зробив нинішній в.о. старости Серій Кругляк. Звичайно, з часом там з’явилися невеличкі вибоїни. Проте дітлахам на роликах та самокатах є де поганяти.
Що ж до інших вулиць, то там стан доріг залежить від погоди. Якщо сухо чи мороз – можна проїхати, а якщо дощ чи сніг – то доведеться пливти. Селяни скаржаться, що восени та взимку бабусі додому дійти не можуть по болоту. Ми й самі стали свідками прикрої ситуації, коли сліпий чоловік через калюжі та багнюку не міг перейти дорогу до медпункту.

Щоправда, зараз дороги потроху ремонтують. Щебенем засипали проблемні ділянки на дорозі при в’їзді в село, техніка з місцевого господарства розчищає сніг. Сподіваємося, на цьому ремонт не завершиться, і бабусі не міситимуть чобітьми болото щоразу, коли будуть іти за хлібом.
Дорогам Великої Фосні ставимо 3 і обіцяємо влітку приїхати в босоніжках на високих підборах, щоб особисто перевірити якість покриття.
Велика Фосня – своєрідна Конча-Заспа Овруча. До районного центру всього 10 кілометрів, а автобуси туди ходять по кілька разів на день.
Від обласного центру село відділяють 120 кілометрів.
У селі є зв’язок в усіх мобільних операторів України. А от з інтернетом ситуація складна. Щоб пограти в «Танчики» чи поспілкуватися з друзями у Фейсбуці, молоді доводиться ходити в бібліотеку. Лише там комп’ютер під’єднано до мережі.
У цьому є переваги для місцевого відділення пошти. Адже замість мессенджерів та електронних книжок люди пишуть листи й читають газети.
Зв’язку у Великій Фосні ставимо 4 бали. Бажаємо під’єднатися до мережі, щоб не пропускати свіжі випуски Сільського Ревізора.
Переваги села:
- село щойно пройшло децентралізацію, але тут уже реалізують проекти з ремонту дороги, виділили кошти на оновлення меблів у школі;
- 10 дітлахів на черзі в дитсадок;
- майже в кожному класі є свої футбольні міні-команди;
- у селі працює ферма та машинно-тракторна бригада, котрі дають робочі місця і допомагають селу;
- близьке сполучення з Овручем і щоденні автобуси дозволяють людям їздити на роботу в місто;
- люди в селі знають свою історію, дбають про культуру, доглядають за криничкою;
- хороший рівень медичного обслуговування;
- 5 магазинів із різноманітним асортиментом.
Недоліки села:
- школа потребує заміни вікон;
- у дитсадку необхідно провести ремонт 2-го поверху;
- медпункт потребує автомобіль для виїздів лікарів до пацієнтів додому;
- взагалі немає вуличного освітлення;
- погано працює інтернет-зв’язок;
- асфальтне покриття дороги є лише на центральній вулиці, на інших вулицях селянам доводиться ходити по болоту.
Остаточна оцінка для Великої Фосні від Сільського Ревізора — 52 бали із можливих 65. Дякуємо за гостинність!
Допоможіть нам обрати село року, запрошуйте до себе в село на сайті SilskiyRevizor.com!
Оцініть інфраструктуру села за 5-бальною шкалою і ви.